"Я рідний край свій захищав, а що це - добре знають люди..."

Історія України

Гончаренко О.В.

вчитель вищої категорії, вчитель історії

         Наближається 72-та річниця з дня визволення України і нашого рідного краю від німецьких загарбників. Що говорить сьогодні нам ця дата?

         Тема є актуальною, адже історія рідного краю – невід’ємна частина історії України.

         Історія Васильківщини періоду Великої Вітчизняної війни є складовою частиною історії  нашого народу. В роки війни наші земляки захищали Батьківщину, пережили чорні дні окупації, працювали в тилу задля Перемоги.

         Позакласний захід допоможе учням краще зрозуміти якою ціною була здобута Перемога.

         На уроці передбачається використання ТЗН, інтернет-ресурсів, дослідницько-пошукова робота, використання інтерактивних форм навчання.

         Рекомендовано для вчителів історії, української мови і літератури, педагогів-організаторів, класних керівників загальноосвітніх шкіл.

 Тема.         «Я рідний край свій захищав,

           А що це – добре знають люди».

Мета.                  На основі матеріалу місцевого історико-краєзнавчого                       музею розширити знання учнів про хід воєнних подій на                                     території рідного краю в роки Великої Вітчизняної війни та їх                            історичне значення;

                            сприяти формуванню історичної пам’яті учнів, шанувати                           героїчний подвиг співвітчизників;

                            виховувати почуття патріотизму, пошани до Батьківщини                          та подвигу нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни.

Обладнання: фронтові листи, фотографії, книжкова виставка, присвячена                           подіям 1941-1945 рр.,дослідницькі роботи учнів, мультимедійна                        учнівська презентація, технічні засоби навчання.

Епіграф

У братських могилах батьки і брати,

Вам чути цю траурну тишу?

Нам ваші окопи, дороги, фронти

Вогненними лавами дишуть.

У битвах полеглі, вас пам’ять розбудить.

Ніщо не забуто. Ніхто не забутий.

  В. Юхимович «Хвилина мовчання»

Вступне слово вчителя

         Нацизм навалився на нашу країну із страшенною силою і жорстокістю, анітрохи не приховуючи своїх планів. Але хоч як би нам було важко, хоч як би гірко не було, хоч як би гуляли грабіжники по нашій землі, довго не топтали вороги простори України. Ніколи їм не погасити світла в душі нашого народу!

         Ніхто і ніщо не спинило народ у боротьбі проти нацистів. Люди вірили в перемогу, як в історичну неминучість, і ця віра ніколи не покине нас…

         Ведучий . Наближається 70-а річниця визволення України та нашого рідного краю Васильківщини від нацистських загарбників. Але не зважаючи на те, що вже стільки років над нами безхмарне мирне небо, щоразу, коли звучить слово «війна» стискається серце від суму та жалю. Не було в історії такої війни, як Велика Вітчизняна війна. Не тільки тому, що вона була найбільш руйнівною, що в ній загинули мільйони людей, а насамперед тому, що не лише дорослі, а й зовсім юні, навіть діти стали в цій війні справжніми героями. Немає жодної родини, яку б не зачепила своєю своєю лихою рукою війна.

         Ведучий. Якою гіркою і дорогою ціною дісталась Перемога! Мирне життя наших людей було перервано на чотири страшенних роки. Мільйони воїнів навічно залишилися на полях битв. Понівечені військовою технікою плодородні ниви, спалені, погромлені міста і села, сльози матерів і дітей, роз’єднані сім’ї – все це принесла із собою війна.

         Учень. Буквально лічені хвилини відділяли мирне життя від війни в ніч на 22 червня 1941р.

         Казалось, было холодно цветам,

         И от росы они слегка поблекли.

         Зарю, что шла по травам и кустам,

         Обшарили немецкие бинокли.

         Цветок, в росинках весь, к цветку приник,

         А пограничник протянул к ним руки

         А немцы, кончив кофе пить, в тот миг

         Влезали в танки, закрывали люки.

         Такою всё дышало тишиной,

         Что вся земля ещё спала казалось.

         Кто знал, что между миром и войной

         Всего каких-то 5 минут осталось…

                   С. Щіпачов «Накануне»

Ведучий. Історія Васильківщини є невід’ємною складовою історії України. У грізні роки Великої Вітчизняної війни населення Васильківки разом з усім народом піднявся на захист своєї Батьківщини.

(Звучить пісня «Священная война»)

Страшна звістка про початок війни залетіла в кожний дім, стривожила дорослих і дітей. Жителька селища Васильківки Клавдія Токар, ветерана війни і праці, яка санітаркою пройшла тисячі кілометрів воєнних доріг, згадувала про початок війни у нашому краї.

Ведучий. Найперше лиха вість прийшла до військомату. Почали викликати військовозобов’язаних. А вже 23 червня щільний натовп стояв в парку біля гучномовного репродуктора. Затамувавши подих, люди вслухалися в кожне слово диктора.

А незабаром біля ст. Неродівки, з’явилися перші німецькі мотоциклісти, а наприкінці літа почалося масове бомбардування залізниці. В Крутоярці, Чаплиному ворог розбив цілі ешелони, загиблих людей ховали у Васильківці. Запям’ятався рік початку війни ще й рясними врожаями хліба та садовини. Але зібрати їх як слід не вдалося, бо дужі, працездатні чоловіки були на фронті.

Ведучий. На захист Батьківщини стали понад 11 тисяч синів і дочок Васильківщини. Залишилися ті, хто повинен був організовувати роботу із забезпечення фронту хлібом, а за необхідності евакуювати в тил країни державне, колгоспне й кооперативне майно, техніку та худобу. 18 жовтня 1941 року Васильківку окупували німці. Почалися чорні дні окупації…

Учень.       Піднімайся народ! До зброї!

         Враз позбудемось лихої

         Долі рабської, тюрми!

         Піднімайсь, народ, з пітьми!

         Хто не любить з нас свободи!

         Чи де є такі народи

         На великій всій землі,

         Щоб не йшли до неї в млі?

Звучить пісня «Майский вальс»

(На фоні учнівської мультимедійної  презентації)

Ведучий. На початку війна в районі було створено винищувальний батальйон. А потім він реорганізувався в партизанський загін, який діяв на території району. Командиром загону було призначено Василя Васильовича Бабича, комісаром – Корнія Володимировича Колота.

В перші дні окупації німецькому командуванню були надані списки особистого складу районної організації. Зрадником виявився районний фотограф Мамзюта. Це він видав німецькій владі негативи і фотографії всіх комуністів району.

Ведучий. Ще нічого не підозрюючи про загрозу, партизани під виглядом військовополонених почали влаштовуватись на роботу. Німецькі карателі хапали їх, влаштовували допити, тримали у в’язниці. Але все одно німці тоді ще не могли вийти на організоване підпілля.

Чорною датою залишився в пам’яті день 29 березня 1942 року. У супроводі посилених нарядів поліції та німецьких жандармів партизан вивозили машинами на окраїну до протитанкового рову. Із низ зривали верхній одяг і по одному підводили до місця страти.

Учасниками партизанського руху були піонери Гриша Голондій (1927-1943) і Ваня Гусак (1927-1943), яких розстріляли німці.

Учні розповідають про подвиг юних героїв.

Учень.       Хто чув повстання дзвін,

                   Хто біг крізь тьму в атаку,

                   Кого не міг спинить гармат охриплий крик,

                   Хто бачив на снігу крові багряні плями,

                   Той брат мені навік.

                            (В. Сосюра)

Звучить пісня «Десятый наш десантный батальйон»

         У нашому історико-краєзнавчому музеї є розпорядження шефа Васильківської рай управи Штейнброккера сільським управам про відправку молоді в Німеччину. В’язнями концтабору Бухенвальд були І.Е. Севостянов, Я.Г. Бондаренко, П.І. Лобань.

         У концтаборі Равенсбрюк загинула 20-річна Віра Снісаренко.

(Учні презентують свої дослідницькі роботи)

Ведучий. Війна принесла людям найбільш жахливі страждання, горе і лихо. Усе це, відчуло на собі в роки Великої Вітчизняної війни населення нашого краю, по землям якого двічі (спочатку із заходу на схід, а потім у зворотньому напрямку) прокотився вогненний смерч війни. Нацисти, відступаючи, палили житлові будинки, громадські споруди, приміщення колгоспних тваринницьких ферм. 2666 молодих громадян вивезли до Німеччини, живими з них залишилася лише третина. Окупанти знищили 300 хворих обласної психлікарні, що поблизу Дубовиків.

         Понад 18 тис. жителів Васильківщини пішли на фронт. У жорстоких баях із ворогом полягли на полі бою смертю хоробрих майже 8 тис. наших земляків.

Учні виконують танцювальну композицію «Синий платочек»

Вірш «Снег летит»

Снег летит и летит...

Мы уже никогда не забудем,

Как на мертвые лица ложится нетающий снег.

Кто останется жив, пусть расскажет по совести людям:

Об отходе в ту зиму и думать не мог человек.

Снег летит и летит...

Если по приговору потомства

Нас осудят за тяжкий от Сана до Дона отход,

Пусть припомнят: не нас одолело врага вероломство —

С целым миром мы бились одни в этот год.

Снег летит и летит...

Мы недешево жизнь отдавали

В той долине, где юность в осенней калине цвела.

В эти села глухие, в нагие кварталы развалин

Враг вошел, попирая холодные наши тела.

Снег летит и летит...

Все равно, в сентябре иль апреле,

Не видали мы дня, не вставало нам солнце во мгле.

Восемнадцатилетние, в час поседев, догорели.

Их горячая кровь — под ногами у нас, на земле.

Снег летит и летит...

Тяжелей умирать довелось им,

Чем отцам их, прожившим свой век от войны до войны.

Черной каплей свинца иль гранатой, ударившей оземь,

Думы юные скошены, юные прерваны сны.

Снег летит и летит...

Вместе с ними погибла навеки

Тайна первой любви, и ушли в эту мглу навсегда

Не пройденные ими дороги, и горы, и реки,

В нерасцветших садах непостроенные города.

Снег летит и летит...

А в степи, на холмах, на пригорках

Ни крестов, ни имен. Только хлопья сплошной седины,

Словно горькая слава, совьются в стенаниях горьких.

Лучших лавров не надо безвестным героям войны.

Снег летит и летит...

Мы идем по взметенному следу.

Что ни шаг, приближается час, и рожок возвестит —

И другие пойдут в наступленье, и вырвут победу,

И пробьются по нашим могилам сквозь снег, что летит.

Учні виконують пісню «Десятый наш десантный батальон»

Ведучий. Більше шістдесяти пам’ятників та братських могил нагадують жителям Васильківщини про тих воїнів, які поклали свої голови у вересневі дні 1943 року за визволення району від нацистських загарбників.

         Довгожданну волю у райцентр Васильківка принесли частини 23-го танкового корпусу генерал-лейтенанта Ю.Г. Пушкіна і 243-ї стрілецької дивізії.

Уч. Якими ж довгожданими і дорогими були листи які отримували матері, дружини, наречені з фронту.

                   Та нічого, синочку,

                   Що в листі три рядочки,

                   Що до мами багато

Ти не встиг написати.

Я твої три рядочки

По чотири разочки

Буду, рідний, читати –

І їх буде … багато

Так, для багатьох сімей фронтові листи стали єдиною пам’яттю про тих, хто не повернувся з поля бою.

(Учні читають фронтові листи солдат до рідних)

Учень. Батьківщина гідно оцінила подвиг васильківців на фронтах війни. За бойові заслуги понад 3 тис. чол. Нагородженні бойовими орденами та медалями. Дев’ять героїв Радянського Союзу Дала Батьківщині Васильківщина. Це – Федір Іванович Гаркуша, Іван Тимофійович Литвин, Григорій Іванович Гесь, Василь Іванович Нортенко, Анатолій Григорович Кайда, Микола Явтухович Гаркуша, Михайло Юхимович Нечаєв, Михайло Олексійович Задорожний, Яків Гаврилович Завертелюк, а також кавалер трьох орденів Бойової Слави Микола Олександрович Молоков.

Учень. Війна відгриміла. Солдати вернулись додому.

А ті не вернулись, хто в битвах кривавих поліг.

Але в матерів не буває синів невідомих –

Вони виглядають, вони дожидаються їх.

Довічна слава їм, Довічна пам’ять!

Їх не забуде рідна сторона –

Сини й онуки у віках прославлять

Воїнів прекрасні імена,

Горді, героїчні імена!

Звучить пісня «Журавли» у виконанні учнів 11 кл.

Заключне слово вчителя.

         Майже сім десятиліть відділяє нас від Дня Перемоги. Ми дуже радіємо, а заодно й сумуємо. Радіємо тому, що вже стільки років над нами безхмарне мирне небо, зеленіє трава, буяє зелень трав і квітів. Сумуємо, бо немає жодної родини, яку б не зачепила своєю лихою рукою війна.

         Хіба можемо ми забути все те, що довелося пережити нашим дідам, бабусям? Ця пам’ять потрібна живим в ім’я миру, в ім’я всього того святого, за що віддали своє життя наші рідні й близькі.